Групи горючості матеріалів та речовин

Негорючі

-це такі, які при наявності джерела запалення не спалахують,

не тліють і не обвуглюються.Негорючими є природні і штучні неорганічні матеріали:

гіпс, алебастр, метал, залізобетон, мармур тощо.

Важкогорючі

-це такі, які під дією вогню спалахують, тліють або обвуглюються тільки

за наявністю джерела запалення. Подальше їх горіння при припиненні дії джерела запалення

відбуватися самостійно не може, вони гаснуть. Важкогорючими є просочена деревина,

гіпсові матеріали, полімерні матеріали, фіброліт тощо.

Горючі

-це такі, які під дією вогню або високої температури спалахують, тліють або обвуглюються.

Матеріали цього класу продовжують горіти і після зникнення джерела запалювання.

Горючими є всі органічні матеріали. Групу горючості матеріалів визначають експериментальним шляхом

і використовують для аналізу пожежної небезпеки.

Групи горючості матеріалів та речовин відіграють важливу роль у пожежній безпеці. Оцінка ризику пожежі та вибухонебезпеки речовин починається з їх класифікації за ступенем горючості. Розподілення матеріалів та речовин на групи горючості допомагає визначити їх потенційну небезпеку і розробити відповідні заходи безпеки.

Негорючі матеріали і речовини не спалахують, не тліють і не обвуглюються при наявності джерела запалення. Це включає природні і штучні неорганічні матеріали, такі як гіпс, алебастр, метал, залізобетон і мармур.

Важкогорючі матеріали спалахують, тліють або обвуглюються при наявності джерела запалення. Однак, після припинення дії джерела запалення вони самостійно не горять і гаснуть. Примером важкогорючих матеріалів є просочена деревина, гіпсові матеріали, полімерні матеріали і фіброліт.

Горючі матеріали під дією вогню або високої температури спалахують, тліють або обвуглюються. Вони продовжують горіти навіть після зникнення джерела запалювання. Це органічні матеріали, які становлять найбільшу пожежну небезпеку.

Групу горючості матеріалів визначають експериментальним шляхом, використовуючи спеціальні методи та нормативні документи. Це дозволяє оцінити ступінь пожежної небезпеки і визначити заходи безпеки, які необхідно прийняти для захисту людей і майна.

Урахування груп горючості матеріалів і речовин є важливим елементом при розробці пожежних норм і правил, проектуванні будівель та споруд, виборі вогнегасників та систем пожежної безпеки. Класифікація горючості допомагає забезпечити ефективну попередження та гасіння пожеж, а також зменшення ризику вибухів у виробничих приміщеннях та інших об'єктах.

Важкогорючі речовини є матеріалами, які під дією вогню або високої температури можуть спалахнути, тліти або обвуглюватися. Вони не гаснуть самостійно після припинення джерела запалення. Ці речовини продовжують горіти, поки їх не буде загасено вогнегасниками або іншими засобами гасіння пожежі. Важкогорючі речовини є високопожежонебезпечними і можуть швидко поширювати вогонь, що становить значну загрозу для людей, майна та навколишнього середовища.

Приклади важкогорючих речовин включають деякі полімерні матеріали, наприклад, певні типи пластмас, гуму, поліуретани, пінополістирол, а також просочену деревину, фіброліт, оксамит, штучні текстильні матеріали, деякі хімічні речовини, такі як розчинники, лаки, фарби тощо. Важкогорючі речовини використовуються у різних сферах, включаючи будівництво, промислові процеси, автомобільну промисловість, електроніку, текстильну промисловість та інші галузі.